Нік:        

Пароль:

запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Хмарний атлас

Cloud Atlas

Інфо Трейлери ТворціКадриРецензії Кінонагороди

Додати в «Мої фільми»▼
Рік2012
Країна США,   Німеччина,   Гонконг,   Сингапур
Жанрфантастика, драма, детектив
РежисерЛана Вачовскі, Том Тиквер, Енді Вачовскі
ПродюсерШтефан Арндт, Том Тиквер, Енді Вачовскі, Лана Вачовскі, Грант Хілл, Олександр Роднянський, Уве Шотт, Тео Піррі, Олександр ван Дюлмен, Алекс Боден, Девід Браун, Хосе Луіс Есколар, Філіп Лі, Маркус Лоджс, Роберто Малерба, Гігі Оері
Сценарій
ОператорФранк Грібе, Джон Толл
КомпозиторРайнхольд Хайль, Джонні Клаймек, Том Тиквер
ХудожникХью Бейтап, Улі Ханіш, Деніел Чур, Сабіна Енгелберг, Стефан О. Гесслер, Кай Кох, Нікі МакКаллум, Чарлі Реваі, Торстен Сабел, Девід Шойнеманн, Стів Саммерсгілл, Кім Баррет, Пьєр–Ів Гайро, Ребекка Аллевей, Пітер Валпоул
Перм'єра в світі08 вересня 2012
Бюджет$100 000 000
Кінозбори$71 121 947
Тривалість172 хв.
Перемог:  0
Номінацій: 1
Детальніше

Оцінка:

6.75 (4 голоси)(Оцінити фільм можуть тільки зареєстровані юзери)
Шість історій - п'ять реінкарнацій, що відбуваються в різний час, тісно переплітаються між собою ...

Трейлери фільму «Хмарний атлас»


Український, дубляж

Рецензії від глядачів


EnaStacy Рецензія негативна

З небес на землю

З захопленням переглянувши трейлер, я багато очікувала від самого фільму. Більше того, була практично впевнена, що він досягне таких самих «захмарних вершин», як і культова стрічка Тома Тиквера «Біжи, Лоло, біжи» та знаменита трилогія Енді й Лани Вачовських. Останні стали для мене режисерами №1 після того, як я вперше подивилася "Матрицю". Їхня трилогія наповнена не тільки карколомними бойовими сценами, а й непересічними, надто як для Голлівуду, філософськими ідеями. Ця стрічка перфекціоністична до дрібниць, її вихід у світ ознаменував появу нового стилю в моді, в кіно та водночас відображав закономірні тенденції розвитку суспільства, актуальні й сьогодні. Водночас "Матриця" певною мірою випередила свій час і технічно, й ідейно та цілком справедливо стала культовою. У Вачовських однозначно є свій особливий стиль фільмування, ідеї та прийоми, які вирізняють їхні роботи з-поміж фільмів інших режисерів. Ця манера знайшла своє відображення й у "Хмарному атласі".

Проте для мене цей фільм та ідеї, які він втілює, стали якоюсь далекою тінню геніальної "Матриці"...

Насамперед, декілька слів про сюжет. Якщо б я попередньо не прочитала короткий зміст, то взагалі не зрозуміла б, що йдеться про реінкарнацію душі... Та й скількох душ, власне? Відповідь на це питання залишилася для мене таємницею. Про певний розмитий зв’язок між героями крізь час та простір свідчать лише гудзики з жилетки Сіксміта, листи мореплавця, одна-єдина фраза Вівіана Ейрса про ідентичних офіціанток у кафе та власне сам секстет «Хмарний атлас», який більшість героїв «десь-колись та й чули». Здавалося б, не так вже й мало елементів. Проте всі вони з’являються в епізодах «між іншим». Намагаючись охопити та зафіксувати в голові 6 окремих історій, глядач не вловлює власне ті деталі, які мали б пояснити взаємозв’язки між подіями, що закрутилися у цьому фільмі в шалений змазаний вихор. Творці фільму замахнулися на справді високі філософські ідеї, але ми всі чудово знаємо, що важливішим за самі ідеї є власне їхнє втілення. 6 розповідей у сюжетному плані прямим чином фактично не пов'язані між собою і переплітаються в суцільний заплутаний калейдоскоп. У цьому вирі локацій та реплік персонажів губиться вся закладена філософія. Думку про те, що все у світі пов'язане і кожна людина має своє призначення, висловлюють буквально 2-3 не надто нові фрази, які протягом усього фільму повторюються по 5 разів мінімум... Лінія Сонмі-451 та бачення майбутнього, спочатку високотехнологічного, автоматизованого та підпорядкованого єдиній тоталітарній системі, а потім первісно-дикого, дуже вже нагадує ідеї відомих стрічок "Еквілібріум", "V означає вендетта" і класику наукової фантастики - "Машину часу" Герберта Уелса. Хтось може закинути, що й "Матриця" з самого початку та аж до кінця наповнена алюзіями не просто на праці філософів ("Симулякри та симуляція" Жана Бодріяра), художні твори (наприклад, "Алісу в Країні Див"), а й навіть на Біблію і Коран. Але в культовій трилогії, на відміну від «Хмарного атласу», всі натяки подано тонко й ненав'язливо, у гармонійному переплетінні з авторським сценарієм. Ідеї та цитати "Матриці", можливо, теж не нові у глобально-історичному контексті (бо все нове, як відомо, - це добре забуте старе), але їхнє втілення у цій стрічці було принципово новим та свіжим власне для кінематографа.

Щодо гри акторів... Том Хенкс - це Том Хенкс, який чудово втілив 6 досить різних образів. По-справжньому здивувала, ПРИЄМНО здивувала Холлі Беррі. Я звикла сприймати її як Жінку-Кішку, у цьому ж фільмі вона продемонструвала не просто переконливу, а й емоційну, красиву з естетичної точки зору гру. Акторка повністю вжилася у кожну з 6 ролей, виразно й чуттєво проявила різні грані характерів своїх персонажів. Зворушливою, комічною і теплою була гра Джима Бродбента власне у ролі Тімоті Кавендіша. Його манера, відтінена приємною появою Сьюзан Сарандон, була достатньо тонкою, щоб не перетворити комічні епізоди у вульгарну клоунаду. Х'юго Вівінг - усе той ж агент Сміт із вкотре згаданої "Матриці" (можливо, порівняння нового творіння Вачовських і Тиквера зі знаменитою трилогією Вам уже набридло, але ще задовго до виходу фільму на екрани було зрозуміло, що уникнути його буде просто неможливо). Такий образ, як і образ Елронда з "Володаря перстенів", цілком органічний для цього актора, очікуваний та навіть улюблений для багатьох глядачів. Проте Х'юго Вівінг у ролі сестри Нокс змусив мене скривитися: абсолютно неестетичні ефекти та грим, як і сама ідея зробити з цього актора дебелу тітку. Х'ю Грант постає у цілком неочікуваних амплуа розмальованого з ніг до голови дикуна-канібала в далекому майбутньому й старезного Дельхольма Кавендіша, брата одного з головних персонажів (утім, Ви, швидше за все, навіть не впізнаєте його у цих образах за тоннами гриму). Те, що зробило з акторами "кіномаскування" - взагалі окрема тема. З одного боку, перевтілення просто неймовірні (хто б міг подумати, що й Сонмі-451, й Тільду грає одна акторка - Пе Дуна), з іншого - їхній вигляд часто абсолютно неестетичний, а в контексті глобальних ідей, на які замахнулися творці фільму, виглядає просто... недоладно.

Зміна статі Лани Вачовські, очевидно, теж певно мірою позначилася на концепції фільму. Можливо, прозвучить якось цинічно, але я була рада, коли юний композитор здійснив самогубство, бо ще однієї ніжної зустрічі Фробішера і Сіксміта я б не витримала... Якщо ж говорити про внесок Тома Тиквера у цей фільм, то найвиразніше він простежується у лінії саме цих персонажів. Дивлячись на Фробішера, я бачила Жана-Батиста з «Парфумера», хіба що тільки дія перенеслася на півтори століття вперед, - ті ж самі темні кола під очима і суїцидальні настрої генія, похмурість життя якого розбавляють хіба що кольорові відтінки стосунків з фізиком Сіксмітом.

Чи не єдиним елементом фільму, який приніс справжнє задоволення, стала чарівна музика. Композитори – Джонні Клімек, Райнхольд Хайль та все той ж Том Тиквер. Звуки основної теми, так званого секстету «Хмарний атлас», часом ставав просто порятунком серед калейдоскопу безладних подій.

Підсумовуючи усе вище написане, скажу так: філософські ідеї, на помпезну реалізацію яких претендували творці фільму, цілком загубилися у калейдоскопі подій. Особисто в мене фактично жоден епізод не викликав хоча б якихось емоцій, окрім, хіба що, декількох комічних ситуацій у стилі Вуді Аллена в лінії Тімоті Кавендіша. Гра акторів варта уваги, навіть незважаючи на недоладність приліплених підборідь, носів, пасем волосся та диких трансформацій облич акторів у спробах перетворити їх на корейців.





Оцінка: 1 із 10