Нік:        

Пароль:

запам'ятати


Реєстрація | Нагадати пароль

Випадковий кадр



Вир і Зара

День народження



Ешлі Вей

Всі іменинники

Свіжі рецензії


Планета мавп: Революція
Dawn of the Planet of the Apes

Дракула
Dracula Untold

Морський бій
Battleship


Система Orphus

Джанго вільний

Django Unchained

Інфо Трейлери ТворціКадриРецензії Кінонагороди

Додати в «Мої фільми»▼
Рік2012
Країна США
Жанрдрама, вестерн
РежисерКвентін Тарантіно
ПродюсерРеджінальд Хадлін, Пілар Савон, Стейсі Шер, Харві Вайнштейн, Уільям Пол Кларк, Майкл Шамберг, Джеймс В. Скотчдопоул, Боб Вайнштейн
Сценарій
ОператорРоберт Річардсон
Композитор
ХудожникДж. Майкл Ріва, Пейдж Бакнер, Девід Ф. Классен, Мара ЛеПере–Шлуп, Шерен Девіс, Леслі А. Поуп
Перм'єра в світі25 грудня 2012
Прем'єра в Україні17 січня 2013
Перемог:  3
Номінацій: 5
Детальніше

Оцінка:

8 (3 голоси)(Оцінити фільм можуть тільки зареєстровані юзери)
Джанго по сюжету – раб, що опинився на волі і що розшукує свою дружину–рабиню. Допомагає йому німецький найманець доктор Кінг Шульц. Расизм і рабство дратують його, так що він звільняє Джанго і навчає його своєму ремеслу. Рабовласник Келвін Кенді, той, у кого знаходиться дружина Джанго Хільда. Стівен – кращий раб Кенді і в той же час обачливий маніпулятор і його права рука. Він вже досяг певного рівня впливу на свого хазяїна і може навіть ображати його в обличчя.

Трейлери фільму «Джанго вільний»


Англійський, оригінал

Рецензії від глядачів


Babayko Рецензія позитивна

Вразив однозначно!

Квентіна Тарантіно люблять і не люблять. Одні звинувачують його в зайвій жорстокості й розкутості, для інших він — майже ідол, еталон режисерської майстерності.

«Джанго» став знаковим і вкрай очікуваним фільмом для більшості кіноманів. «Джанго звільнений» не схожий на вестерн і, якщо бути до кінця чесним, не схожий ні на один з відомих кінематографу жанрів, бо є неймовірним поєднання різних мотивів, напрямків і відтінків. Більш того, «Джанго» — скоріше гостросюжетний роман, який навіть не дивишся, а читаєш в той час, як на екрані просто відображається уявлюваний тобою світ. Іскрометне поєднання тонкого гумору, глибокої, зовсім не пафосної драми, грамотно поданого екшену і неймовірної пригоди вражає не відразу. Картина відкривається глядачеві поступово. Спочатку це просто історія, яку ти почув краєм вуха від талановитого оповідача. Тобі стало цікаво, і ти вирішив затриматися тут разом з оповідачем. Ось два работоргівця ведуть за собою жалюгідну купку рабів у кайданах, не звертаючи уваги на те, що нещасні вже насилу переставляють зранені гострим камінням ноги і ледве дихають на морозі. Їм зустрічається Крістоф Вальц в амплуа «Дантиста». Подивіться на нього уважно. Так, він на коні. Освічений, харизматичний, вкрай привабливий Доктор викуповує, так-так, назвемо це «викуповує», одного з рабів, щоб той вказав на трьох злочинців, які раніше працювали на плантації доглядачами. І тут починається пригода двох мисливців за головами. Тут Тарантіно, на зло всьому Дикому Заходу, ураженому расовою нетерпимістю майже як чумою або холерою, рівняє «чорного» і «білого», зробивши їх напарниками. Тут глядач починає сміятися разом з персонажами, відчуває, що Джанго та Доктор ходять по краю гострого леза, дозволяючи собі небачені зухвалість і самовпевненість. Але знаєте що? Це абсолютно круто!

Заробивши досить грошей, напарники зважуються на порятунок прекрасної і глибоко нещасної Брумхільди, дружини Джанго. А для цього їм належить вплутатись у справу куди більш серйозну і небезпечну, ніж просто полювання за плоттю ублюдків. І знаєте що? Тепер глядач уже всерйоз переживає за героїв. Тепер він їде разом з ними, тепер йому страшно.

Поки настрої глядача стрімко змінюються, поки він хвилюється, боїться, сміється, веселиться і просто насолоджується картиною, Тарантіно провертає невелику аферу. Він безсовісно полонить аудиторію. І своїми персонажами, які в абсолютно в рівній мірі харизматичні і привабливі, і сюжетними поворотами, і самою атмосферою Дикого Заходу: дивовижними пейзажами, лихими стрільцями і лже-філософами в дорогих барах. Дивно, як органічно вписалися в картину всі без винятку актори: виявилася неймовірно доречною лисяча усмішечка ДіКапріо, припав до місця талант Вальца викликати до себе прихильність всіх і вся карколомною чарівністю, круто і респектабельно виглядав Джеймі Фокс, вражаючим скнарою виявився Л. Джексон. Навіть мініатюрні негритяночки в Кенділенді були одна краща за іншу.

Знайшла застосування майстерність Квентіна робити людям боляче так, щоб глядач не просто морщився, але охав і ахав, прикриваючи рот рукою і відчуваючи щире бажання допомогти нещасним. І тут абсолютно недоречними здаються гучні й порожні претензії Спайка Лі, бо картина якраз спрямована на те (і це навіть незвично для Тарантіно), щоб очорнити рабство і расизм, буквально ткнути глядача в жахи тих часів. І вже зовсім було б смішно, якби горді, зарозумілі «білі» не вживали слово на букву «н», побоюючись зачепити чиїсь там почуття. Крім очевидного засудження рабства, Квентін звертається до улюбленої теми помсти, до пристрасної любові, оспівує високі принципи, заради яких варто померти, сміється над порожнечею черепних коробок деяких аристократично-пихатих героїв і рівняє білих з чорними не тільки в їх правах, але і в їх інтелекті і сприйнятті світу. А суть у тому, що ті й інші можуть бути добірними тварюками. Однак Тарантіно все одно ненав'язливо займає позицію «чорних», стаючи ангелом-охоронцем для головного героя.

Тарантіно однозначно вразив свого глядача. Дав аудиторії те, що їй і було потрібно. Зняв якісне, висококласне кіно.

Оцінка: 9 із 10